Книжкові фонди, бібліотекарі, читачі - три невідємні складові частини бібліотечного процесу, який розпочався в І половині 20 ст. і продовжується вже 70 років. Саме таку дату з дня заснування відзначала Державна історична бібліотека України в минулому році. 
Заснована в 1939 році як республіканська науково - дослідна та культурно-освітня установа на основі Антирелігійного музею, Бібліотека була розташована на території Музейного містечка Києво-Печерської Лаври, в корпусі №5 в невеликому приміщенні з двох кімнат. Разом з приміщенням Бібліотеці був переданий книжковий фонд історичного музею, бібліотеки митрополита Флавіана та колекціонера П.П. Потоцького.
Серед книжкових багатств з історії релігії, всесвітньої історії були: "Полное собрание русских летописей", "Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России в 15-ти томах", "Архив Юго-Западной России", "Русская историческая библиотека в 26-ти томах", "Полное собрание законов Российской империи в 207-ми томах", "Русские портреты 18 и 19 столетий", "Художественные сокровища России" та інші цінні видання. Книжкові фонди були розміщені в красивих дерев’яних шафах за кріпосною розстановкою. Знаходити книги було легко і зручно.
Бібліотека Флавіана мала друкований каталог «Систематический каталог книг библиотеки Флавиана, митрополита Киевского и Галицкого» К., 1910., 677с., який зараз знаходиться у відділі цінних та рідкісних книг.
В першій кімнаті цього приміщення стояли два великі столи, на яких розкладали нові газети та журнали – так виглядав перший читальний зал нашої Бібліотеки того часу. 
Відвідувачами були наукові працівники та співробітники Антирелігійного музею та «Музейного містечка» заповідника Києво-Печерської Лаври кількістю 138 читачів. Першими бібліотекарями були Єлизавета Іпполітівна Іванова, Іда Марківна Тарасьова та Ніна Сергіївна Нікольська (Селівачова), яка ще довгі роки працювала в Історичній бібліотеці.
Завданням Бібліотеки в ті часи було формування фондів виданнями історичної тематики, які надходили з різних бібліотек та установ. В 1941 році фонди становили майже 600 т. одиниць. На превеликий жаль під час Великої Вітчизняної війни більша частина фонду була вивезена до Німеччини, третина фонду залишилась у Києві, частина ввійшла до складу Бібліотеки Академії наук УРСР.
Відновленню діяльності Бібліотеки дало розпорядження Ради Міністрів від 27 липня 1946 року 
та наказ Комітету по справам культурно-освітніх установ від 1 серпня 1946 року за підписом заступника голови РМ УРСР Миколи Платоновича Бажана. Бібліотека одержала нове приміщення площею 198 кв.м. Державного історичного музею по Володимирській вулиці, 2, де проіснувала майже чотири роки.
В першому Положенні про ДІБ сказано, що вона є відкритою для загального та безоплатного користування всіма громадянами, повинна сприяти розвитку історичної науки, допомагати науковим працівникам та викладачам в їх роботі, обслуговувати своїми фондами громадські та державні організації, навчальні заклади. Для виконання цього завдання треба було зібрати розпорошені книжкові фонди історичного профілю, створити читальні зали, спеціальні кабінети, налагодити видачу книг додому та міжбібліотечний абонемент.
В спогадах директора Бібліотеки Михайла Івановича Закопайло розповідається, з якими труднощами бібліотечні працівники відбирали та доставляли книги до Києва. За період з 1945р. по 1962 р. від різних бібліотек, установ, окремих громадян надійшло понад 160т. примірників книг та періодичних видань. Бібліотека почала отримувати обов’язковий платний примірник книг суспільно-політичної та історичної тематики. Налагодили купівлю книг через книготорговельну мережу та передплату періодичних видань. Таким чином, у фондах було зібрано 235805 од. Значна частина фондів, оброблена та систематизована, чекала свого читача. Можливість використання фондів науковцями, студентами, громадянами виникла з одержанням нового приміщення в будинку Київського планетарію, нині Костьолу святого Олександра по вулиці Челюскінців, 17. В червні 1952 року Бібліотека була готова до прийому читачів.
За короткий період в шість місяців було обладнано приміщення книгосховища на 120т.одиниць та читальний зал на 60 місць. В освоєнні приміщення брали участь всі працівники від директора до прибиральниці. Обладнання для Бібліотеки виготовлялось по замовленню, саме для нового приміщення. Для читачів були замовлені шість дубових столів на 10 посадових місць. Бібліотека була відкрита з 10 години ранку до 24 годин ночі. Вдале розміщення Бібліотеки в центрі міста Києва, наявність виняткових історичних документів, монографій, підручників, методичних посібників, а також періодичних видань, швидке виконання замовлень надали бібліотеці популярності серед читачів. За півтора року кількість їх становила 1375,з них 10%-науковців,39%- викладачів, літературознавців, мистецтвознавців, 51% студентів вищих учбових закладів.
В 1952 році була сформована структура Бібліотеки з 5-х відділів, серед яких - відділ обслуговування. Завідувала відділом з 1952 по1964 рік Ніна Львівна Бендітович - бібліотекар найвищої кваліфікації. Вона працювала над комплектуванням фондів, обробкою документів, розробляла систематичні каталожні схеми, надавала читачам консультації. Була дуже вимогливою до працівників відділу, який очолювала. Працювати з нею було і важко, і цікаво. Бібліотекарями в ті роки працювали Валентина Юхимівна Михайлова та Надія Миколаївна Фурман (Гончаренко), які своєю працею внесли великий вклад в становлення та розвиток ДІБ, у виховання не одного покоління бібліотекарів.
Завдяки зусиллям відділу комплектування, книжкові фонди постійно поповнювались новими документами – 15-20 тис.одиниць щорічно. На 1 січня 1960 року фонд нараховував 357167 прим. книг з історії радянської держави, історії України, сесвітньої історії, допоміжних історичних дисциплін, а також з історії мистецтва, літератури, економіки тощо. 
Суспільно-політичний устрій держави вимагав від ідеологічної установи, якою була Бібліотека, пропагувати та сприяти виконанню цілей та завдань керівної партії. Документи та матеріали, які висвітлювали діяльність КПРС та КПУ, твори класиків марксизму-ленінізму, книги з історії їх життя та діяльності складали значну частину фонду. Тенденція нарощування книг суспільно-політичної тематики продовжувалась до 1990-х років. Не дивлячись на зростання бібліотечного фонду, кількість читачів в 1959 році становила тільки 1774 чол. Це пояснювалось браком приміщення, неможливістю створити спеціалізовані читальні зали.
Після виходу Постанови ЦК КПРС та ЦК КПУ «Про стан та заходи покращення бібліотечної справи в країні» в 1960 році відділ обслуговування, з метою залучення читачів, розгорнув масову роботу на заводах, фабриках та установах. Організовували книжкові виставки, проводили бібліографічні огляди. До проведення читацьких конференцій та літературних вечорів залучались наукові працівники Інституту історії АН УРСР, викладачі кафедри історії Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та Педагогічного інституту, науковці Центрального історичного, обласного та міського архівів, Музея - заповідника Києво-Печерська Лавра, Історичного музею, працівники видавництв, студенти. На конференціях по обговоренню творів вчених-істориків приймали участь самі автори: канд. історичних наук М.І. Марченко – автор книги «Українська історіографія» та канд. історичних наук В.І. Стрельський – автор «Джерелознавства історії СРСР».
З метою наближення книги до трудящих в 1960 році були відкриті декілька філіалів нестаціонарного обслуговування. Відкритий міжбібліотечний абонемент, яким користувалось 85 бібліотек України. Введено обслуговування читачів в дві зміни, тобто з 10 год. до 22 год. Внаслідок проведених заходів вдвічі зросла кількість читачів – 3500 чол., а книговидача становила - 75750 прим. документів.
Завдання, поставлені перед колективом бібліотеки, відобразились в зміні структури самого відділу обслуговування, а саме: почали працювати сектор абонементу, сектор читальних залів, сектор МБА та ЗА, сектор масової роботи та сектор книгосховища. Кількість працівників зросла до 8 чоловік. Це були молоді бібліотекарі, які працювали та навчались без відриву від праці, виходили заміж, народжували дітей і майже все життя присвятили саме Історичній бібліотеці. Ось їх імена: Л.В. Куриленко (Залізняк), Г.Г. Собко (Тищенко), Г.М. Ушеренко, Р.Б. Беренштейн, М.Є. Самойлова, В.Є.Черкасова, О.К.Панкова.
З 1964 року відділ очолює новий завідуючий – Ганна Яківна Загородня, яка в 1990 році перейшла працювати у відділ рідкісних та цінних книг. 
Постійна робота колективу Бібліотеки з вищими учбовими закладами, академічними установами по залученню читачів давала вагомі результати. Вже в 1969 році кількість читачів становила 6000, книговидача - 150434. Цінними фондами користувались при написанні наукових праць академік П.М.Першин –член кореспондент АН УРСР, доктор історичних наук І.Ф. Гуржій, М.І. Супруненко, доктор економічних наук В.О. Аністратенко та інші. За високі показники в роботі відділу обслуговування в 1967 році присвоєно звання «Відділ відмінної роботи».
Мрія колективу підвищити ефективність використання книжкових фондів, збільшити кількість читацьких місць стала можливою лише в 1967 році з наданням Бібліотеці нового приміщення на території Києво-Печерської Лаври корпусу №24. Менше ніж за два роки нове приміщення було освоєно. Знову на слабкі жіночі руки бібліотекарів випала важка робота по відбору, запакуванню, перевезенню та розташуванню більше 100 тис. видань друку. Завдяки добре спланованій роботі заввідділом Г.Я.Загородньою та самовідданій праці колективу, стало можливим приймати читачів вже в січні 1969 року.
Основні фонди були розміщені в підвальному приміщенні будинку, підсобні фонди розташували в спеціалізованих залах. Другий поверх нової будівлі займали: загальний читальний зал на 91 місце, зал для наукових працівників – 20 місць, зал історії України на 6 місць, зал періодичних видань на 9 місць та кабінет нових надходжень. Ці зміни в роботі відділу були закріплені новою Структурою бібліотеки 1970 року. Відділ обслуговування читачів одержав нову назву – відділ читальних залів з 5 спеціалізованими залами та сектором масової роботи. Штат відділу виріс до 13 посад бібліотекарів.
Після реорганізації сектора книгосховища у відділ книгозберігання підсобний фонд відділу читальних залів зменшився до 106808 одиниць, але кожного року до фонду надходило до 10 тис. нових документів. Матеріально-технічний стан Бібліотеки не відповідав належним вимогам, незручностей в роботі було багато. Підйомник для книг, який з’єднує підвальне приміщення з другим поверхом, часто ламався, возки для книг були не зручними в користуванні. Були і інші негаразди: аварії з водопостачальними трубами, холод влітку та задушливість взимку. Все це приводило до постійної зміни бібліотечних кадрів.
Деякі працівники переходили на нові посади в інші відділи. На заміну їм приходили нові спеціалісти: В.Ф. Костюченко, Ю.Г. Рехвіашвілі та молоді бібліотечні кадри: Т. Альохіна, С. Андрєєва, Н. Билинець, Т. Гончарова, Т. Горбунова. Л. Гредунова, Л. Папенко та А. Чишко (Кошицька).
Алла Миколаївна Чишко (Кошицька) прийшла працювати до відділу в 1969 році, саме тоді, коли фонди готували до переїзду в нове приміщення.
Майже кожну книгу Алла Миколаївна за все своє трудове життя перенесла на своїх руках. Вона пройшла шлях від молодшого бібліотекаря до головного спеціаліста відділу. Вже 40 років А.М. Кошицька працює з бібліотечним фондом, надає кваліфіковані поради читачам, навчає молодих колег.
Значною подією для читачів Бібліотеки стало відкриття в 1969 році спеціалізованого залу історії України, книжковий фонд якого налічував 4279 одиниць документів з історії, археології, етнографії України. Серед них були праці М. Грушевського, Г. Боплана, О. Рігельмана, М. Бантиш-Каменського, оригінальні літописи Г. Грабянки та Самовидця, повний комплект виняткового журналу «Киевская старина», видання Наукового товариства ім.Т.Г. Шевченка, Архіви України тощо. Документи, зібрані в одному приміщенні, які можна було отримати протягом 3-5 хвилин, стали в нагоді вченим – історикам-науковцям, музейним працівникам, викладачам, краєзнавцям-аматорам в написанні статей до 26-ти томного видання «Історія міст і сіл України».
З кожним роком фонд залу історії України поповнювався новими документами завдяки наполегливій праці бібліотекарів відділу, які відшукували в інших фондах документи з різних галузей знань стосовно України і наближали їх до читачів. В 1980 році в фонді вже є 15281 од. документів, в 1990 році – 19198 од. зберігань.
Маючи невеликий читальний зал на шість посадочних місць, а потім на 12 місць, кількість відвідувачів збільшувалась з кожним роком: 1970 році – 500, в1980 – 1000, в 1990 – 1503. Дуже розширився контингент читачів цього залу : викладачі, літератори, журналісти, працівники музеїв, студенти вузів та аматори-краєзнавці стали постійними відвідувачами залу історії України. Багато праць було написано саме завдяки користуванню цими фондами. 
В 70-х роках в різні часи роботу залу очолювали В.І. Мирошниченко, О.К. Панкова, Г.М. Гладкова. Найбільш високо та вагомо оцінена робота залу, коли її очолювала зав. сектором Гладкова Г.М., яка за свою діяльність була відзначена нагородою – орденом «Знак пошани».
Всі журнали та газети, що надходили до Бібліотеки, розміщувались в залі періодичних видань, який мав 10 посадочних місць та фонд в 10 тис. одиниць зберігання. Передплата журналів та газет на українській та російській мовах проводилась через Союздрук щорічно. Всі одержані журнали через 5 років використання передавались до відділу зберігання фондів.
Кабінет нових надходжень експонував нові документи, що надходили до Бібліотеки на виставочних стелажах та вітринах. Біля них проводились бібліографічні огляди, бесіди, надавались інформаційні консультації.
Бібліотечне обслуговування зосереджувалось на підвищенні загальноосвітнього, професійного і наукового рівня читачів, сприянні розвитку історичної науки в Україні. Застосування диференційованого обслуговування читачів, збільшення позитивного досвіду в оперативному та якісному задоволенню різноманітних запитів читачів сприяло зростанню якісного складу користувачів Бібліотеки: 95% читачів – спеціалісти, науковці, пропагандисти, працівники партійних та громадських установ, вчителі шкіл, аспіранти та студенти гуманітарних вузів тощо. Серед читачів відділу – член. кореспондент АН УРСР А.Г. Шевельов, доктор історичних наук, редактор Українського історичного журналу П.М. Калениченко, доктор історичних наук А.В.Санцевич, доктор філософських наук І.Л. Головаха, кандидат історичних наук М.М.Лисенко та інші.
В 1973 році до відділу приходить працювати Валентина Федотівна Гаркавенко, в Трудовій книжці якої є тільки один запис місця роботи - Державна історична бібліотека. За 35 років роботи її знання та досвід, доброзичливість й уважність допомогли не одному поколінню читачів в навчанні та творчій праці.
Багато років головний бібліотекар Юрій Георгійович Рехвіашвілі очолював сектор масової роботи відділу, якого потім змінила на цій посаді Наталія Петрівна Ігнатенко. Діяльність цього сектора внесла значний вклад в культурне життя міста і принесла Бібліотеці багато почесних відзнак. Працівники сектору масової роботи використовували найбільш ефективні форми пропаганди книги: читацькі конференції, тематичні вечори, засідання Клубу історичної книги, вітальні, цикли книжкових виставок, відкритих переглядів, бібліографічні огляди - все те, що допомагало поширенню історичних знань, осмисленню уроків минулого, освоєнню досвіду інших поколінь. Були відзначені всі визначні події тих років такі, як: 250 років з дня народження Г. Сковороди, 100 років з дня народження історика В. Яна, 150-річчя декабристського руху, 600 років Куликовської битви, 1500-річчя заснування міста Києва та багато інших знаменних дат.
Одночасно з тим постійно пропагувались матеріали КПРС та КПУ, документи з’їздів, пленумів ЦК, постанови та інша ідеологічна продукція, як вимогалось в ті часи. Вся робота проводилась в тісній координації з партійними органами, громадськими установами, Інститутами історії, філософії, етнографії АН УРСР, Товариством книголюбів тощо. Це були ленінські та народні читання, місячники, декади, кінолекторії і таке інше.
Структура Бібліотеки 1979 року збільшила кількість спеціалізованих залів на ще один зал - Зал історії СРСР та КПРС, який в 90-х роках змінив свою назву на Зал історії зарубіжних країн.
За роки існування відділу змінилось багато бібліотечних кадрів. Не всі витримували цю важку, «не пильну» роботу з невисокою заробітною платою. З кожним роком зростає підсобний фонд читальних залів, в 1984 році він становить майже 186 тис. примірників. Тому в 1985 році дирекція Бібліотеки приймає рішення про передачу цього фонду до відділу зберігання, залишив тільки відкриту для читачів частину фонду. Ретельна, кропітка робота по передачі книжкових фондів продовжувалась 10 років. Кваліфіковано спланована методика процесу передачі фондів та сумлінна робота бібліотекарів двох відділів дали можливість не переривати ні на один день обслуговування читачів. До фонду відділу зберігання надійшло майже 160 тис. книг. В підсобному фонді залу залишились підручники, методичні посібники, монографії, багатотомні видання з історії зарубіжних країн та документи, що користувались найбільшим попитом. На відкритих полицях загального читального залу та залу для наукових працівників знаходились довідкові матеріали, різні енциклопедії, словники тощо.
Користувачі мають можливість знайомитись з новими надходженнями документів до підсобних фондів та основного фонду ДІБУ на постійно діючих виставках До уваги читачів надається широкий спектр тематичних та персональних виставок. Користувачі Бібліотеки мають можливість ксерокопіювати документи в наукових та навчальних цілях.
В умовах існуючого бюджетного державного фінансування 
перехід від традиційних до інноваційних форм обслуговування відбувається ще дуже повільними кроками, але вже створена БД користувачів ДІБУ, обладнаний електронний читальний зал з виходом в Інтернет. Номенклатура бібліотечно –інформаційних послуг постійно розширюється. В цьому допомагають результати аналізу науково-дослідної роботи «Користувач ДІБУ», який вивчає ефективність використання фондів і каталогів, інформаційних запитів користувачів та ступені їх задоволення тощо.
Структурою Бібліотеки 1985 року при відділі читальних залів створюється новий сектор нестаціонарного обслуговування, який очолила бібліотекар з 10-річним стажем роботи А.В.Скорохватова. Відкриття сектору було одним з засобів активізації використання бібліотечних фондів. Завідуючою сектором були налагоджені зв’язки з Інститутом історії АН УРСР, Київським інститутом культури, Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, Українським інститутом міжнародних відносин, провідними музеями міста Києва та іншими організаціями. Сектор надавав бібліографічно-інформаційні консультації, проводив наукові читання, усні журнали, презентації книг. Обслуговував понад 800 читачів, видача становила 14 тис. документів. Сектор проіснував 10 років, а потім був трансформований у відділ нестаціонарного обслуговування.
Початок 90-х років приніс значні зміни не тільки в суспільно-політичне життя України, а і в роботу відділу. Значно поширився інтерес до історичної науки, о привело до зростання книговидавничої продукції. Перевидаються твори російських та українських істориків, філософів, економістів звільнених від ідеологічного впливу. Збільшується комплектування підсобних фондів структурних підрозділів відділу згідно тематико-типологічному профілю. Виникає проблема з розташуванням нових документів. Пошуки виходу з цього становища приводять до перегляду фонду на предмет актуальності, частоти використання, дублетності. Всі зміни в формуванні спеціалізованих фондів були відображені в Положенні про фонди відділу читальних залів.
Відбуваються зміни і в контингенті читачів відділу. 90-і роки дали поштовх для відкриття нових вищих та середніх учбових закладів таких, як Слов’янський університет лінгвістики та права, Соломонів університет, Міжнародний університет туризму та інші. Відкриваються спеціалізовані ліцеї, коледжі, кафедри історії України в різних учбових закладах. Потік студентів, учнів, слухачів Малої академії заповнюють читальні зали по 200-250 читачів на день.
Бібліотекарі та бібліографи намагаються всіма засобами бібліотечної та інформаційної роботи задовольнити їх вимоги. Проводиться постійне інформування наукових працівників, викладачів, літераторів, спеціалістів та студентів про фонди Бібліотеки, про нові надходження до відділу. Щотижня змінюється експозиція книг, що надійшли до Бібліотеки.
Прийняття в 1991 році статусу України як незалежної, самостійної держави сприяло розробці нової концепції розвитку залу історії України, де ставилось завдання поповнення спеціалізованого фонду документами, що відображають становлення України в різні часи. На жаль, економічні негаразди в Україні не дали можливості виконати цю концепцію в повному обсязі. Зміни в фінансовому забезпеченні Бібліотеки привели до того, що за наступні вісім років комплектування українських та зарубіжних видань було не повним. Періодичні видання надходили до Бібліотеки зі значними прогалинами. Кількість назв передплатних видань значно скоротилась. Але кількість читачів в ті роки тільки збільшувалась. Якщо в 1990 році їх було 8800, а книговидача налічувала 205000, то в 1998 році читачів вже було 12290, а книговидача - 214000 одиниць. Якісний склад читачів залишився той же, але змінилось співвідношення між фахівцями (30 %) і студентами та учнями (70%). Тільки завдяки цінним фондам, які Бібліотека збирала та зберігала 60 років, виконувались різноманітні запити читачів у вивченні та дослідженні історії нашої держави та історії зарубіжних країн.
Відбулись зміни і в штатному розкладі працівників відділу. З 21 бібліотекаря на початку 90-х штат зменшився до 16 працівників. Всі з вищою освітою. У відділі дві посади головного бібліотекаря займали досвідчені працівники Кошицька А.М. та Ігнатенко Н.П. Бібліотекарі з великим стажем роботи щодня віддавали свої знання та вміння читачам Бібліотеки. 
Це Гаркавенко В.Ф., Гладкова Г.М., Васильківська Л.О., Зотова І.М., Коваленко М.Г., Кучапіна Н.П., Строкач І.І., Юрова Л.М., а поряд з ними молоді спеціалісти Авраменко В.І., Величко Л.М., Рачківська Н.С., Спанчак Т.Й.
За останні десять років Бібліотека впевнено перейшла на шлях запровадження новітніх технологій. Сучасний стан інформації суспільства поставив перед Бібліотекою завдання внесення змін до стратегії формування інформаційних ресурсів, створення електронних каталогів та забезпечення оперативного доступу користувачів як до інформаційних ресурсів ДІБУ, так і до вітчизняних та світових інформаційних ресурсів. Даний етап автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів є перехідним від традиційних форм бібліотечно-інформаційного обслуговування до впровадження інноваційних форм. Перший технологічний цикл - комплектування документних ресурсів, створення і підтримка електронного каталогу розпочався в 2003 році. Поступовий перехід до інноваційних технологій за допомогою програми «ІРБІС» об’єднає виробничі процеси комплектування, каталогізацію та обслуговування користувачів в єдину інтегровану автоматизовану систему. Поки що бібліотечне обслуговування користувачів відбувається традиційними формами. Для ознайомлення з інформаційними ресурсами Бібліотеки користувачам надана мережа каталогів і картотек на паперових носіях, електронні каталоги, БД з історії України та інші. Документні ресурси Бібліотеки налічують біля 800 т. документів і розташовані в 4-х окремих приміщеннях, ле диференційований підхід до розміщення документних баз, відокремлення основної активної частини фонду від тієї, що рідко використовується, організація підсобних фондів при спеціалізованих залах та відділах: довідково-бібліографічного фонду, фонду стародруків, цінних та рідкісних видань, фонду україністики, фонду багатотомних видань та посібників з історії зарубіжних країн, фонду періодики за 5 останніх років – дає можливість швидко, за 5-20 хв., задовольнити інформаційні потреби користувачів.
Склад користувачів ДІБУ майже не змінюється протягом багатьох років і носить характерні ознаки - це наукові працівники, краєзнавці, викладачі, студенти, учні, фахівці – всі, то вивчає або досліджує історію України та зарубіжних країн. До послуг читачів функціонують 8 читальних залів з довідковим апаратом у відкритій частині фонду. Читачі мають можливість відкладати замовлені документи на бронеполицях терміном на 10-20 днів, при необхідності цей термін може бути подовжений. Завдяки прийнятій у відділі раціональній технології виконання замовлень, підсобні фонди активно використовуються.
Однією з найважливіших умов якісної роботи є правильно підібраний кадровий склад відділу. У відділі в різні роки працювали і одночасно навчались бібліотекарі різного віку, а потім багато з них змінили роботу на більш оплачувану, або перейшли на керівні посади в інші відділи. Залишилось ядро досвідчених, знаючих свою справу, фахівців, які добре орієнтуються в фондах Бібліотеки, вміють в спілкуванні з читачем допомогти порадою в доборі матеріалу.
Серед тих, кого я вже згадувала, хочеться відмітити Людмилу Олександрівну Васильківську – бібліотекаря зі стажем більше 20 років, уважного до найвибагливіших потреб читачів, головного бібліотекаря Ірину Іванівну Строкач, яка засвоїла всі форми і методи бібліотечного обслуговування, вивчає методику застосування автоматизованих бібліотечно-бібліографічних процесів, бібліотекарів Авраменко Вікторію Ігорівну, Величко Ларису Миколаївну, які сумлінно керують своїми підрозділами, вміють в щирому і відкритому спілкуванні з читачами допомогти їм підібрати саме те, що їм потрібно. Хочеться думати, що автоматизація бібліотечних процесів не зможе розірвати зв'язок, так необхідний в нашому житті, між читачем та бібліотекарем – помічником та порадником, не зробить з бібліотекарів простих «натискувачів кнопок», не змінить душу бібліотеки, яка є і завжди буде осередком культурного та духовного зростання нашого суспільства.
.
