Державній історичній бібліотеці у вересні 2009 року виповнюється 70 років. Це солідний вік для книгозбірні, за цей період бібліотека була свідком багатьох подій, які залишили відбиток, насамперед, на складі фонду. Бібліотека була організована у вересні 1939 року на базі всіх бібліотечних фондів музеїв заповідника «Музейне містечко» для сприяння розвиткові історичної науки й піднесення історичної освіти 1. В роки війни більша частина бібліотечного фонду була втрачена. Відновлена в післявоєнний період зусиллями колективу і всієї країни, Державна історична бібліотека ось вже декілька десятиліть є всеукраїнським депозитарієм історичної літератури: її фонд складає понад 750 тис. примірників українською, російською, англійською, німецькою, французькою, польською та ін. мовами, в т.ч. палеотипи, колекції книг кириличного друку ХVІ-ХVІІ ст., книг гражданського друку ХVІІІ-ХІХ ст.; російська сатирична періодика 1905-1907 рр.; література з історії мистецтв та ін. Найстаріша пам’ятка фонду – рукописний „Помянник” Києво-Печерської Лаври (кінець ХV – початок ХVІ ст.), заслуговують уваги також острозькі видання І.Федорова „Новый завет с Псалтырью” (1580) і „Библия» (1581); книга латинською мовою Туллія Цицерона „О природе богов”, що видана друкарем Альдом Мануцієм у 1523 р.; прижиттєві видання „Енеїди” Івана Котляревського (1808), „Российская грамматика 1755 г.” та багато інших.
Основою фондів Державної історичної бібліотеки стали декілька відомих приватних колекцій, хоча і не в повному складі: це і цінна книжкова колекція генерала Павла Платоновича Потоцького, і книгозбірня київського купця і бібліофіла Маклакова,
інші зібрання, видання друкарень Києво-Печерської та Почаївської лавр, Львівського братства, а також – приватна бібліотека відомого церковного діяча митрополита Київського і Галицького Флавіана. Більша частина цінних книг була пограбована німцями, інша частина – розпорошена по фондах бібліотек України, можливо, і зарубіжжя.
Зараз бібліотекою проводиться робота по виявленню і дослідженню книжкових колекцій, що зберігаються у фонді Державної історичної бібліотеки України. Першою досліджуваною колекцією стала бібліотека митрополита Флавіана. В процесі роботи були визначені такі основні завдання: дослідити біографію засновника бібліотеки, історичну долю його зібрання; охарактеризувати колишній книжковий фонд; виявити і описати частину книг з колекції, яка наявна у фондах бібліотек міста Києва.
Долі книжкових колекційних фондів видатних історичних особистостей останнім часом привертають увагу багатьох дослідників – книгознавців, бібліотекознавців, архівних наукових працівників. Актуальним стало питання найбільш широкого вивчення і дослідження наявних в фондах Національних і Державних бібліотек історичних колекцій, які допоможуть розкрити ще невідомі сторінки історичного і культурного минулого нашої країни. Значними книгознавчими і бібліотекознавчими дослідженнями з цієї проблеми є праці Л. Дубровіної, Г. Ковальчук, Л. Мухи, С. Білоконя 2 та інших фахівців. Проблеми втрат книжкових колекцій в період війни, повернення бібліотечних цінностей вивчали дослідники: Л. Дубровіна, Н. Малолєтова, Г. Боряк, Т. Себта, Н. Кашеварова 3 тощо.
Історіографія з питання дослідження приватної бібліотеки митрополита Флавіана незначна. На жаль, ця тема не була досліджена окремо.
Видання початку ХХ ст. містять здебільшого біографічну інформацію про митрополита Флавіана і його церковну та суспільну діяльність – це публікації Багрецова Л., Титова Ф., Гримальського В., Зданевича І. 4.
Цінним є нарис Назаревського А.5, який побудований на архівних документах, листах Флавіана до преосвященного Гурія, колишнього єпископа Тавричеського і до друга юності С. А. Максорова. Завдяки цим листам автор описує місіонерську діяльність преосвященного Флавіана в Китаї, інші періоди його життя.
Невеличка замітка про бібліотеку митрополита Флавіана є у путівнику «Київ», за редакцією Ернста Ф.6.
Важливу інформацію про бібліотеку митрополита, її заснування, склад і кількість фонду містить «Систематический каталог книг библиотеки высокопреосвященного Флавиана…»7. Найбільш свіжі згадки про книжкове зібрання митрополита – це «Очерки истории Киево-Печерской лавры и заповедника», публікації Васильєва М., книга С. Білоконя «Музей України. Збірка П. Потоцького». Доба, середовище, загибель, публікація Селівачевої8, ще декілька видань, що містять незначні згадки про книжкове зібрання.
Джерельна база з досліджуваного питання складається в основному з архівних документів – це документи Центрального Державного історичного архіву України м. Києва (ЦДІАК), які зберігаються у фондах: № 128 «Києво–Печерська лавра», № 711 «Киевская Духовная академия», № 127 «Киевская Духовная консистория».
Виявлення фондоутворювача стало першим етапом в роботі по реконструкції історичного зібрання. Фондоутворювачем досліджуваної бібліотеки є митрополит Флавіан, ця бібліотека – його приватне зібрання, яке він після своєї смерті заповів Києво-Печерській лаврі. 
Флавіан, митрополит Київський і Галицький, мав світське ім’я Микола Миколайович Городецький. Народився митрополит Флавіан 26 липня 1840 року, походив зі старого дворянського роду Орловської губернії. Нащадок доброчесної старовинної російської дворянської родини, він був вихований в цій вірі своїми рідними.
Початкову освіту здобув в Орловській гімназії, звідки вступив до Московського університету на юридичний факультет.
За словами Ф. Титова, майбутній митрополит Флавіан мав від природи неабиякі здібності, він з запалом взявся до вивчення наук, старанно слухав лекції професорів, до того ж був глибоко релігійним юнаком9. Ректор Київської духовної семінарії так описує подальші зміни в житті Флавіана:
«Даровитий, енергійний, здається, він міг би зайняти справжнє місце серед тодішньої молоді. Але не ваблять його студентські вечори, молоді веселощі. Його серце віддане Господу, вабить його алтар Господній»10. Пізніше м. Флавіан згадував:
«Всю ранню юність свою присвятив я себе служінню чернецькому, зрікся цілком від своєї волі і все життя беззаперечно і покірно приймав і виконував всі покладені на мене служіння...»11.
Одного разу майбутній митрополит Флавіан розповідав приятелю Максорову, що народився він в заможній родині, але життєві обставини так склалися, що він змушений був кинути все і піти в монастир. Спочатку він вступив до Оптиної пустині, де йому жилось дуже погано: особливо багато образ прийшлось перенести від меншої братії; так як вся вона була із селян, то ставилась до нього із заздрощами і люттю. Тут він ніс послух в кухні: чистив рибу, виносив сміття та інше; потім його перевели до хлібопекарні, де він під вагою тяжкої праці і глузування захворів. Одужавши, він перейшов до Симонового монастиря, де займався прибиранням церкви, топкою печей і остаточно підірвав своє здоров’я.
З приходом настоятелем монастиря архімандрита Гурія життя Флавіана почало змінюватись на краще. З цього часу і до самої смерті Гурія не переривались дружні стосунки між ними. З архімандритом Гурієм і під його керівництвом і заступництвом Флавіан починав свою суспільну діяльність; його ж рукою він був наставлений на шлях місіонерської діяльності в Китаї;
його ж мудрими порадами він завжди користувався в своєму житті і діяльності, коли він був рядовим ієроченцем, і потім, коли зайняв високу і відповідальну посаду начальника Пекінської місії12. Флавіан розпочав своє служіння як чорноробочий. 10 грудня 1863р. був зарахований штатним послушником, 17 лютого 1866 р. прийняв чернецтво і 18 лютого став ієродияконом.
З цього часу Флавіана направляли для священного служіння в різні куточки світу. З початку це була Італія, Рим. В кінці 1866 р. Флавіан перевівся до Спасо-Преображенського монастиря в м. Казані, де став ієроченцем. Весь цей час Флавіан служив під керівництвом єпископа Гурія, переїжджаючи з ним з місця на місце. У 1868 р. єпископ Гурій разом з Флавіаном прибули до Сімферополя, а з ними приїхав і послушник Максоров, листи якого є для нас зараз важливим джерелом інформації про життя Флавіана.
Під час служіння в Сімферопольській єпархії Флавіан виконував різноманітні доручення: здійснював богослужіння в церквах м. Алушти, Ялти, був інспектором класів і законовчителем Тавричеського єпархіального жіночого училища (з 21 грудня 1871 р.) і настоятелем Бахчисарайського скиту. В Тавричеській духовній семінарії підібрав і створив, так звану, Гур’євську бібліотеку. Так сталося, що в кінці 1871 року звільнилась посада в Пекінській місії. Про це повідомили єпископу Гурію і він порекомендував Флавіана: «на даний момент біля мене знаходиться ієроченець Флавіан, людина твереза, скромна, тихої вдачі, працелюбна, виховання він отримав в Московському університеті. Шість років він біля мене.
В Римі, Казані і тепер в Сімферополі, тут і всюди він користувався і користується загальною любов’ю і повагою»13.
Рекомендацію було взято до уваги і 6 липня 1873 року Флавіана відіслали в Китай. Діяльність ієромонаха Флавіана на цій посаді була вельми плідною. Розуміючи важливість впровадження просвітницької діяльності серед китайців, Флавіан, по приїзді, в Пекін почав вивчати китайську мову. За короткий термін йому вдалося вивчити і усну, і письмову китайську мову. Служити доводилося в складних умовах, при відсутності допомоги і розуміння місцевого населення. Туга за рідною стороною не давала спокою Флавіану, перебування в місії здавалось безглуздим і непотрібним, адже троє місіонерів на такій великій території майже не справлялися з поставленими цілями.
З болем в душі Флавіан пише листи до преосвященного Гурія. Через три місяці по приїзду в Пекін: «Ось вже три місяці, як я живу в Пекіні і потрохи звикаю до мови та устрою, хоча і не приховую від Вас, дуже сумую, а часом навіть і в скорботі, що випала мені доля такої служби... Але справа зроблена: назад не повернути, декілька років, видно, прийдеться послужити тут...
Поки що час мого повернення невідомий, отже, я все-таки починаю навчатись китайської і навчаюсь з великою старанністю»14.
Флавіан взяв на себе відповідальне завдання перекладу на китайську мову книг релігійного змісту, виконуючи в той же час обов’язки священнослужителя при місії. Крім перекладів, Флавіан працював над своїми особистими творами, які були дуже цінні за змістом і мали важливе значення для просвітництва китайців – християн. В 1878 році Флавіана возвели в сан архімандрита і призначили начальником місії. Першою справою Флавіана на цій посаді було відновлення служби в церкві китайською мовою. Для цього він закінчив переклад Псалтирі і інших книг потрібних для служби. Деякі видання надрукували заново або ж додрукували ще по-декілька примірників. Найбільш цінною працею Флавіана було доведення до логічного кінця справи по упорядкуванню матеріалів для китайсько-російського словника, яка залишена була йому архімандритом Паладієм (Кафаровим).
За власним свідченням Флавіана, саме в цей час він почав збирати свою бібліотеку. У фонді його книгозбірні зустрічаються «Псалтирі» китайською мовою, в перекладі православних місіонерів, видання 1879 р., 1884 р., видання Пекінської духовної місії. Є також «Новий завіт» в перекладі архієпископа Гурія – наставника Флавіана – 1864 р., теж видання Пекінської духовної місії. Можливо, ці видання були початком бібліотеки Флавіана. Виснажлива праця протягом десятиріччя в місії послабила здоров’я архімандрита так, що йому довелося просити у Святого Синоду звільнення зі служби в Пекіні. Протоієрей Назаревський з листів Флавіана зробив такий висновок щодо від’їзду: «В нього не надовго вистачило терпіння і він, усвідомлюючи, що один в полі не воїн,
скористувався своїм правом повернутися до Росії і 1883 року був звільнений за проханням»15. Потрібно сказати, що архімандрит Флавіан користувався у православних китайців великою повагою і любов’ю, тому вся паства неодноразово просила його залишитись, а також направляли до Росії колективне прохання залишити Флавіана на посаді. Але правонаступник вже був призначений, отже архімандрит повертався на рідну землю.
1883 року, по приїзді в Росію, архімандрит Флавіан вступив до братства Олександро-Невської лаври у Петрограді, де був призначений єпископом Аксайським, вікарієм Донської єпархії. У 1885 році його перемістили на кафедру єпископа Люблінського, вікарія Холмсько-Варшавської єпархії. 14 грудня 1891 року преосвященний Флавіан був призначений єпископом Холмським і Варшавським. На цьому посту преосвященний Флавіан проявив себе як енергійний, відповідальний, мудрий керівник своєї єпархії. 15 травня 1892 року він став архієпископом, а в 1895 році був нагороджений орденом св. Володимира 2 ст. Будучи членом Святого Синоду приймав активну участь у вищому церковному управлінні. 6 років прослужив Флавіан в Холмсько-Варшавській єпархії, 21 лютого 1898 року був призначений архієпископом Карталинським і Кахетинським, зі званням екзарха Грузії. За місіонерську працю в Китаї та Холмсько-Варшавській єпархії високопреосвященному Флавіану був пожалуваний діамантовий хрест.
В 1898–1899 рр. високопреосвященний Флавіан був вибраний почесним членом духовних академій – казанської і санкт-петербурзької, а 6 травня 1900 року був нагороджений орденом св. Олександра Невського з грамотою. У 1901 році високопреосвященного Флавіана призначили архієпископом Харьковським і Ахтирським, де він заслужив своєю недовгою, але плідною і корисною працею пошану і любов пастви. Саме в цей час високопреосвященний Флавіан був вибраний почесним членом Київської духовної академії, 1 лютого 1903 року
Флавіан був призначений Митрополитом Київським і Галицьким і священно-архімандритом Києво-Печерської Успенської лаври 16. Дванадцять років митрополит Флавіан управляв єпархією, служив на благо людям.
Мудрий церковний діяч, він завжди з цікавістю спостерігав за суспільним життям Києва, тому що любив це місто як рідне. Особливо шанував і любив він Лавру, яку вибрав місцем свого постійного проживання. Всі свої прибутки, які залишались від доброчинності митрополит Флавіан повертав Лаврі. В 1904–1905 рр. за кошти митрополита Флавіана, під пильним наглядом і безпосереднім керівництвом була побудована Благовіщенська церква при митрополичих келіях. Стоїть вона на місці церкви в ім’я св. Михайла першого Київського митрополита. Благовіщенська церква складається з двох поверхів і хор. На побудову церкви митрополит Флавіан витратив близько 175.000 крб. своїх особистих коштів17. Потрібно сказати, що сам Флавіан вважав своїм недоліком сором’язливість, яка заважала йому просити кошти на розбудову храмів, шукати доброчинників. Вважав, що мало працював над проповідничеством, бо соромився виступати перед великими зборами людей. Маючи таку ваду, як невміння просити, митрополит Флавіан віддавав своє. Судячи з архівних документів, митрополит Флавіан свою частину доходів за службу в Києві попросив перераховувати на окремий відкритий рахунок в Лаврському Казначействі. З цього рахунку Флавіан, по мірі накоплення там коштів, просив перераховувати на благодійні внески. Для себе особисто звідти він не брав нічого18. За словами ректора семінарії архімандрита Амвросія, «його [Флавіана] гроші тисячами, сотнями і десятками рублів розходувались по Київським доброчинним, просвітницьким, вченим та учбовим закладам духовним і світським і по руках окремих осіб, діячів київських в різних сферах життя, а також по руках особистих, нікому невідомих людей»19.
Одночасно з Благовіщенською церквою в 1904 р. була побудована церква в Китаївській пустині теж за кошти митрополита Флавіана. В 1913 році була побудована нова лаврська лікарня. Потрібно нагадати, що на той час було не просто довести необхідність такої установи, адже багато хто вважав, що ченці повинні опікуватись тільки своєю душею, забувши про тіло. У митрополита Флавіана був свій погляд на цю проблему: створити лікарню для лікування немощного тіла, потрібного для досягнень духа.
Отже, митрополит Флавіан будує за свої кошти величезну лікарню в Лаврі і забезпечує утримання лікарів при ній. Вона була розміщена в триповерховому кам’яному корпусі і розділена навпіл церквою в ім’я Пресвятої Богородиці. Одна половина – лікарня для ченців, друга – для мирського населення. На той час лікарня була найкращою в Києві. В воєнний період тут був госпіталь для поранених. На будівництво лікарні митрополит Флавіан витратив особистих 76.000 крб. і залишив на утримання ще 60.000 крб.
В останні роки життя митрополит Флавіан займався обладнанням училища в Лаврі для дітей.
На цю справу він виділив 40.000 крб. і 20.000 крб. на подальше утримання20. Неодноразово митрополит Флавіан жертвував кошти на видання літературних праць. Але найціннішим пам’ятником його любові до просвітництва, доказом його освіченості, безперечно, є залишена їм Лаврі прекрасна бібліотека. В кожному місті, де б він не бував, він намагався придбати книги для свого зібрання. Для того, щоб бібліотека добре зберігалась і могла служити на благо людей, митрополит Флавіан вирішив передати її Києво-Печерській лаврі і збудувати для неї окреме приміщення.
Спорудження бібліотеки тривало з 1908 по 1914 рр.21. На початку 1908 року, митрополит Флавіан зробив пожертву 20.000 крб. на побудову приміщення для бібліотеки. В лютому того ж року вже почалась організація будівельних робіт. Був складений кошторис на побудову кам’яної споруди на суму 36.279 крб. 32 коп. В той же час наймаються будівники, підрядчики: починається будівництво.
Над проектом будинку працював лаврський єпархіальний архітектор академік Є. Ф. Єрмаков, він особисто також займався дизайном інтер’єра і розміщенням дерев’яних стелажів, які були зроблені кваліфікованими теслярами на чолі з майстром Іваном Прядченком. Для бібліотеки було запропоновано зробити спеціальну опалювальну систему зі зволоженням і вентиляцією, замовлені шафи для зберігання книжок, столи та інші меблі для читальні, де мали працювати користувачі бібліотеки.
Бібліотека містилась в трьох кімнатах верхнього поверху, а в нижньому поверсі будинку улаштована особлива читальня для лаврської братії. Крім того, на підтримку в повному порядку і на подальше поповнення своєї бібліотеки митрополит Флавіан залишив спеціальний грошовий фонд у сумі 25.000 карбованців22.
Потрібно зазначити,
що на книгах з бібліотеки митрополита обов’язково був штамп з його іменем – зустрічались штампи «Бібліотека архієпископа Флавіана», «Бібліотека митрополита Флавіана», «Бібліотека єпископа Флавіана»,
також на корінцях книг в нижній частині були відтиснуті ініціали – «М. Ф.», «Е. Ф.» або «А. Ф.» – на деяких книгах відтиснуті золотом.
Рід діяльності і особистість Флавіана вплинули на склад бібліотеки і зміст її фондів. Оскільки Флавіан присвятив себе служінню Богу, 3/4 частини фонду складають книги богослужбового змісту, решта – це книги з різних галузей знань.
Основне місце у фонді посідають документи гуманітарного змісту: богослужбова і релігійна література та історична література . Найстаріше видання, яке було в бібліотеці Флавіана – це «Biblia Sacra poliglotta» в 6-ти томах з 2-ма томами лексикона до неї (1657–1669 рр.). Заслуговують на увагу такі видання, як: Cornelii a Lapide. Commentaria in Scripturam Sacram. 21 т. с 3-мя тт. дополнений.; Migne J.P. Scripturae Sacrae cursus completus в 28-ми тт.; Migne J.P. Patrologiae cursus completes-series graeca (161 том) et latina (221 том). 
Значну частину фонду складають тексти Св. Писання, біблійське богословство, історія Біблії, твори вчителів церкви, староцерковних письменників, монографії і дослідження з патрології і староцерковної літератури, релігії поза християнством, історія релігій і релігій античного світу, інші віросповідання суспільства, збірники проповідей, церковних правил і законів, християнська археологія, церковне зодчество, іконографія. Інші видання – XVIII, XIX, початку XX ст.
З історичної літератури представлені були книги з біблійної історії, церковної історії, та цивільної історії. Цивільна історія складалась окремо з розділів всесвітньої історії та російської історії. Незначну кількість фонду складали: художня література, історія літератури, мовознавство, бібліографія – каталоги та вказівники, філософія, психологія, психіатрія, правоведення, публіцистика і політика, географія, етнографія, статистика, педагогіка, твори образотворчого мистецтва – альбоми з репродукціями, портрети видатних осіб, малюнки і картини колекцій галерей і музеїв. Також в фонді були представлені всі головні і більш-менш відомі періодичні видання того часу – духовні журнали та історичні. В бібліотеці були наявні книги російською мовою, латинською, слов’янською, грецькою, французькою, єврейською, молдавською, грузинською, польською, німецькою тощо. Фонд був систематизований і описаний в каталозі власноруч митрополитом Флавіаном. У 1910 році в друкарні Києво–Печерської лаври за картковим каталогом був надрукований «Систематический каталог книг библиотеки высокопреосвященного Флавиана, митрополита Киеского и Галицкого» обсягом біля 700 сторінок. В каталозі книги були розміщені за розділами і підрозділами, які вказав сам митрополит Флавіан. Перед кожною назвою книги позначався її номер в каталозі, а після – відмічено шифр, тобто місце розміщення книги в бібліотеці.
Всього каталог нараховував більше 8000 назв і більше 15000 томів. Протягом наступних 4-х років бібліотека систематично поповнювалась митрополитом, і було видано ще 4 каталоги. На початок 1915 року бібліотека складалась з 11270 назв видань, близько 20000 томів. В цьому зібранні було чимало цінних видань, деякі видання вважалися бібліографічною рідкістю, була велика кількість багатотомних архівів, книг іноземними мовами, зібрання законів, цінні видання по мистецтву23. В Державному історичному архіві зберігаються документи по відправці до Бібліотеки Святого Синоду, згідно заповіту, великого альбому з архієрейськими портретами24.
В бібліотеці зберігались друковані архіви князів Воронцова, Вяземського, Ф. А. Куракіна, Любецький архів графа Милорадовича, архів графа Мордвинова, Раєвських, Сулимовський архів, архів князя С. В. Шаховського.
В розділі каталогу «Русская гражданская история» в підрозділі «Западная, Южная и Юго–Западная Россия» описані книги, що стосуються історії України: видання XIX-поч.XX ст., такі, як, наприклад: Андріевскій А. Матеріали для історії Запорожья і пограничних отношеній (1743-1767). Одесса,1893 р..; Аркас Микола. Історія України-Руси. З 210 мал. і портр. та 9 картами. СПб, 1908 р.; Булашев Г.О. Український народ в своїх легендах і релігіозних воззреніях. К. 1909 р.; Данилевскій Г.П. Украинская старина. Матеріали для історії украінскої літератури і народного образованія. Харьков, 1866 р.
Також в бібліотеці зберігались друковані каталоги видань Імператорської Академії Наук (1902р.), опис старовинних слов’янських і російських рукописів зібрання П.І. Щукіна (1897 р.), каталог книг бібліотеки Київської Духовної Академії, опис рукописних зібрань, що знаходяться в м. Києві (1892–1904 рр.), опис рукописів Почаївської Лаври, що зберігаються в бібліотеках музея при Київській Духовній Академії (1881р.), збірки художніх творів Г. Гейне, Н.В. Гоголя (1900 р.), І.О. Гончарова, Ф.. Достоєвського, В.А. Жуковського, О.С. Пушкіна, М.С. Салтикова, Л.Н. Толстого, Ф.І. Тютчева, І.С. Тургенєва, А.П. Чехова та інших, твори українською мовою – Олекси Коваленко «Українська муза. Поетична антологія від початку до наших днів» (Київ, 1908р.), І. П. Котляревський «Энеида, перелицованная на малороссийский язык» (СПБ, 1904р.); велика кількість словників і підручників з вивчення різних мов, серед них український, японський, анло–російські, польські, китайські, азербайджанські, грузинські, французькі, німецькі, грецькі словники і підручники; енциклопедичні словники і довідники; велика кількість альбомів з портретами, малюнками, картинами, ілюстровані книги по історії мистецтв, музичні твори.
Митрополит завжди особисто контролював надходження до бібліотеки, давав необхідні рекомендації щодо обробки видань, до останніх днів приймав активну участь в організації її роботи. Флавіан не дожив до 50-річчя свого священнослужіння декілька місяців.
Помер митрополит 4 листопада 1915 року, похоронений в Хрестовоздвиженській церкві Ближніх печер 25.
З архівних документів зрозуміло, що бібліотека працювала не тільки в режимі читального залу, вона здійснювала обмін або ж просто висилала книги на прохання в інші, в основному учбові, заклади. Наприклад, Історичне товариство Нестора-літописця висловлювало прохання отримати видання Києво-Печерської Лаври про історію монастиря тощо, в обмін на видання самого товариства «Чтений Исторического общества Нестора-летописца». В 1914 р. до Московської Духовної Академії на прохання її ректора був висланий бібліотечний рукопис ХVІІІ ст. «Книга словес» ієромонаха Єпіфанія Славинецького, а в 1915 р. цей рукопис попросив надіслати Петроградський університет і Петроградська Духовна Академія26. Можливо, ця практика по розсилці цінних книг до Петербурга і Москви, зробила не дуже добру послугу самій бібліотеці. Багато з тих книг просто не поверталися назад і зараз знаходяться або в бібліотеках Росії, або в приватних колекціях. В архівних документах є скарга бібліотекаря, який просить посприяти поверненню до бібліотеки книг, що взяла особисто одна духовна особа вищого чину27.
Фондами бібліотеки в той час користувались не тільки ченці і священики, читачами були викладачі і студенти Київської Духовної Академії, університету, науковці з інших міст, наприклад,
професор Київської Духовної академії протоієрей Ф.І. Титов, академік О. Єрмак, митрополит Антоній, великі княгині та інші відвідувачі28. Потрібно сказати, що перш ніж користуватися бібліотекою, необхідно було подати лист з проханням про дозвіл до Духовного Собору Києво-Печерської Успенської Лаври. Якщо це був студент, то додати ще і рекомендацію ректора. Цікавий архівний документ, де читач висловлює прохання дозволити йому користуватися книгами вдома. На прохання Духовний Собор відповідає відмовою і пояснює це тим, що засновник бібліотеки митрополит Флавіан заповідав користуватися книгами тільки в приміщенні бібліотеки.
Революція 1917 року припинила плідну роботу бібліотеки. Саме в той час почалось вилучення і пограбування лаврських цінностей. В архівних справах можна знайти документи, в яких Київське Вище духовенство висловлює прохання до Ради Народних комісарів захистити церковне майно від пограбування. На що була відповідь спеціального відділу, в якій пояснювалось, що так як існує документ від 30 грудня 1918 року про відділення церкви від держави, не має потреби видавати декрет про охорону, адже всі бібліотеки взяті під охорону Радянської влади і книги можуть бути передані громадянам в користування на загальних підставах29.
Для захисту своїх земельних володінь печерські ченці організували церковну общину «Києво-Печерська Успенська Лавра», яку зареєстрували і внесли до реєстру церковних общин. Раді Церковної общини Губернським Комітетом охорони пам’ятників було видане посвідчення в тому, що «архів і бібліотека, які знаходяться в приміщенні дзвінниці, а також бібліотека митрополита Флавіана, що зберігають в собі книги науково-богословського змісту, та книги, що мають історико-археологічне значення – рукописні книги на пергаменті та папері, а також речі художнього значення, взяті на облік Києвським Губернським Комітетом охорони пам’ятників мистецтва і старовини по акту № 320 від 21 липня 1921 року.
Перераховані цінності не можуть бути реквізовані, вивезені, відчужені, переміщені урядовими або суспільними закладами без відома і згоди Комітету»30.
Сергій Білокінь у своїй книзі 31так пише про бібліотеку митрополита, порівнюючи її долю з долею книжкової колекції П. Потоцького: 
«Бібліотечну частину Музею [П. Потоцького] можна зіставити з бібліотекою митрополита Флавіана. Складена персональними заходами відданої книжці людини, вона теж перейшла у громадську власність, - її було передано святій обителі в особі її братії. Владика сподівався, що його бібліотека збережеться цілком недоторканою, і їй так само було надано ім’я її фундатора…».
Тим часом обставини в державі складались таким чином, що Лаврські Духовні особи були змушені просити нещодавно створену Академію Наук прийняти до себе архіви і бібліотеки Лаври, щоб уберегти їх від розкрадання і знищення. Всеукраїнською Академією наук була створена комісія, яка провела експертизу фондів бібліотек Лаври і
вирішила дуже цінну для науки бібліотеку Флавіана передати в розпорядження Всеукраїнської Академії Наук без вивезення її за межі Лаври, але дозволити користуватися фондами науковим працівникам32.
23 липня 1921 року інструктор-експерт Ф. М. Морозов прийняв по опису бібліотеки Києво-Печерської Лаври і 27 липня 1921 року передав їх Всеукраїнській академії наук33. Отже, з 1921 року бібліотека митрополита Флавіана за документами належала Академії наук. Весь цей час вона залишалась на території Лаври. Працівники Національної бібліотеки по черзі чергували в приміщенні бібліотеки митрополита і по можливості опрацьовували фонд, досліджували найбільш цінні видання34.
Через деякий час Раднарком УССР прийняв постанову «О признании бывшей Киево–Печерской лавры историко-культурным государственным заповедником и о превращении ее во Всеукраинский музейный городок». Територія Києво-Печерської лаври оголошувалася в цій постанові історико-культурним державним заповідником і передавалась у володіння Народного Комісаріату освіти для обладнання в ньому Всеукраїнського музейного містечка.
Згідно постанови від 29 вересня 1926 року до складу Заповідника, окрім інших музеїв та установ, ввійшла і бібліотека митрополита Флавіана35. Національній бібліотеці Академії наук Раднаркомом УРСР було наказано передати назад бібліотеку Флавіана і бібліотеку Києво-Печерської лаври. Під час передачі було дуже багато непорозумінь між директором Музейного містечка і директором ВБУ. Одна сторона хотіла, щоб бібліотеки були передані повністю, інша – зауважувала, що серед книг Старолаврської бібліотеки і бібліотеки Флавіана є немала кількість літератури, що за своїм змістом і значінням не може бути використана в системі Музейного містечка, як от: загально–історичні матеріали, україніка, матеріали із царини прикладних наук тощо, отже ці видання потрібно залишати в фондах Національної бібліотеки України, з тим щоб там мали змогу користуватися нею науковці, дослідники та інші36. Після тривалих суперечок в 1931 році з підпорядкування Всеукраїнської Академії наук бібліотека митрополита Флавіана була передана до Музейного містечка – фонди бібліотеки прийняв відділ письма і книгодрукування. Незначна частина найбільш цінних для науки книг залишилась в Академії37.
На кінець 1932 року бібліотека Музейного містечка нараховувала 9109 книг, до яких ще додалося 11276 книг бібліотеки митрополита Флавіана. В 1939 році на базі всіх бібліотечних фондів Заповідника була створена Державна історична бібліотека. З цього часу бібліотека митрополита Флавіана стала частиною фонду Державної історичної бібліотеки України. На даний момент не встановлено точної кількості фонду бібліотеки митрополита, що була прийнята, архів Державної історичної бібліотеки був знищений під час війни.
В звітах про бібліотеку періоду окупації фігурує цифра 20000 примірників38.
Два роки, до початку окупації, фонди бібліотеки опрацьовувались, в звіті про стан бібліотеки 09.10.1941 року директор історичної бібліотеки Горохолінська І. вказує: «Нотатки про стан Історичної бібліотеки: фонд – 180 тис. од. зб, у тому числі 60 тис. малоцінної літератури; складовою фонду є бібліотека митрополита Флавіана (20 тис. од. зб.), частина літератури не облікована»39. Перед самою окупацією почалась евакуація культурних цінностей, серед них і бібліотечних фондів. З історичної бібліотеки до Харкова було евакуйовано 30 ящиків зі стародруками40, але відомостей про те, чи були там книги з бібліотеки Флавіана, не має.
Найбільш трагічний період для бібліотеки митрополита – це період окупації Києва, це трагічний час для всього міста і для української культури взагалі. Життєдіяльність Києва була паралізована. З часом, після захоплення німцями Києва під контролем і за вказівкою окупаційного адміністративного апарату почали діяти органи місцевого управління. У фондах Державного архіву Київської області зберігаються численні матеріали, що свідчать про діяльність Київської міської управи (КМУ) в галузі бібліотечної справи у роки німецької окупації. Численні звіти КМУ дають можливість отримати інформацію про роботу бібліотек, в тому числі і Історичної бібліотеки.
Одна з довідок про роботу в Києві групи «Західна Україна» містить звіт на 01.05.1942р., де повідомляється, що обстежена Історична бібліотека і виявлено, що «фонд налічував близько 180 тис. томів, переважно історичного змісту, у тому числі — 40 тис. томів релігійної літератури. Серед них багато книжок латинською, польською, німецькою мовами, надрукованих у Західній та Центральній Європі. Приватні колекції Історичної бібліотеки: митрополита Флавіана (20 тис. томів, переважно релігійного змісту); генерала Потоцького; київського купця і бібліофіла Маклакова; численні стародруки – Біблії, Євангелія, псалтирі ХУІ–ХУІІ ст. тощо. Фонди цієї бібліотеки для зберігання і подальшого опрацювання були перевезені до приміщення колишньої Бібліотеки ім. ВКП(б)». Ще один архівний документ повідомляє у вигляді довідки про наявність у Києві двох церковно-богословських бібліотек – Київської духовної академії та бібліотеки митрополита Флавіана. Щодо Бібліотеки митрополита Флавіана, то на 11.07.1942 р. вона перевезена з Лаври до Київської міської публічної бібліотеки41.
Тобто, ці довідки дають можливість визначити, що частина бібліотеки митрополита Флавіана була вилучена з фондів Історичної бібліотеки і вже на початку 1941 року знаходилась в приміщенні Київської міської публічної бібліотеки. Звіти німецьких робочих груп Києва за 1942–1943 роки дають відомості про безпосередній вивіз бібліотечних колекцій до Східної бібліотеки.
З цих документів зрозуміло, що 24.02.1943 року до Берліну було відправлено 62 ящики (8749 книг) – Флавіанівської бібліотеки42.
Наступний етап в історії бібліотеки Флавіана пов’язаний з процесом реституції частини книг, що були вивезені до Німеччини. Науковець С. Білокінь в своїй книзі «Музей України. Збірка П. Потоцького…» згадує і бібліотеку митрополита: «Припускаю, що вантаж з Історичної бібліотеки рухався разом з книжками бібліотеки митрополита Флавіана». З розповіді посла України в Німеччині Юрія Костенка було дуже цікаво довідатися, що там [в Німеччині] виявили 173 книжки, «більша частина яких колись належала бібліотеці київського митрополита Флавіана». О. Федорук розповідаючи про повернення культурних цінностей, теж згадував, що «Під час цієї роботи німці повернули 177 томів з бібліотеки київського митрополита Флавіана. Але це – крапля в морі, адже ця бібліотека нараховувала тисячі книг. За життя митрополита бібліотека зберігалась в Києво-Печерській лаврі, пізніше – в Державній історичній бібліотеці. Вивезені німцями книги були замуровані в одному з монастирів Німеччини і знайшлися абсолютно випадково»43.
Незначна частина книг з вивезеної бібліотеки Флавіана була повернута одразу після війни у 1947–1948 роках: зараз у фонді Державної історичної бібліотеки зустрічаються книги зі штампом митрополита Флавіана, але без німецького штампа. В сумарних книгах цього періоду вказується, що книги надійшли від Комітету Культпросвіти. На жаль, не уточнюється кількість книг, література поверталася партіями від 500 до 8000 примірників і книги з бібліотеки митрополита були серед них. Таких книг на даний момент виявлено 57 примірників, 11 з них великого формату – час видання – кінець ХІХ початок ХХ ст. Знаходяться вони в основному у відділі організації і зберігання фондів Державної історичної бібліотеки.
Книги мають штампи: «Бібліотека Архієпископа Флавіана» або «Бібліотека митрополита Флавіана» чи «Бібліотека єпископа Флавіана», а також штамп «Державна історична бібліотека УРСР». Німецьких штампів немає, але на титульних аркушах чітко видно записи олівцем німецькою мовою, в основному це переклад назв книги і наклеєні на форзаці друковані картки німецькою мовою з бібліографічним описом видання. Зрозуміло, що ці книги оброблялись німцями, але до призначеного пункту в Німеччині не дійшли. Завдяки цим книгам була можливість зробити копії штампів і подати їх до Національної комісії з питань повернення культурних цінностей у 1996 році.
Програма Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, що набула активних дій в другій половині 90-х років, дала можливість і Історичній бібліотеці прилучитися до цього процесу. Саме в той час в Україні був з візитом Канцлер Німеччини Гельмут Коль, в рамках цього візиту була привезена до України деяка кількість книг з Німеччини. В акції передачі літератури, повернутої Урядом Німеччини, брав участь посол ФРН в Україні п. Е. Гайкен. Державна історична бібліотека представила в Національну комісію копії штампів, які могли бути на книгах під час окупації, внаслідок чого було повернуто до бібліотеки з ФРН 177 книг, вивезених під час ІІ світової війни з довоєнних фондів ДІБ України, в т.ч. 81 книгу – з колекції Бібліотеки митрополита Флавіана.
Та частина, яка була повернута у 1996 році, зберігається у відділі депозитарного зберігання Державної історичної бібліотеки. Це книги – окремі тома видання «Русская историческая библиотека, издаваемая Императорской Археографической комиссией» (видані в кінці ХIХ початку ХХ ст.); окремі тома «Известий отделения русского языка и словесности императорской Академии Наук» (видані на початку ХХ ст.); декілька томів «Летописи занятий Археографической комиссии» (видані в кінці ХІХ на початку ХХ ст.) - звісно, це не найцінніші видання з колекції.
Всі видання мають відтиснені на корінцях ініціали «М.Ф.», на титульній сторінці штамп «бібліотека Митрополита Флавіана», штампи – «НКО УРСР м. Київ Державна історична бібліотека», «Державна історична бібліотека м.Київ», «Державна історична бібліотека УРСР», німецький штамп. Видання «Древности восточные. Труды восточной Комиссии Императорского Московского Археографического общества / Под ред. Крымского. Т.III. (Вып. 1– 2). – М.: Типогр. Гатцук, 1907» має, крім штампів «Бібліотека Митрополита Флавіана» і «Державна історична бібліотека УРСР»,
німецький штамп «Sonderkomando AA. Berlin W 9». Крім повернутих Німеччиною 81 книги з бібліотеки Флавіана, розпорошена по фонду ще деяка кількість книг, яку можна виявити тільки перевіряючи фонд вручну.
У фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського виявлено 6 книг. 2 книги – книги з фонду відділу стародруків: перша книга – «Царственная книга, то есть Летописец царствования царя Иоанна Васильевича, от 7042 году до 7061, напечатан с писменного, которой сыскан в Москве в Патриаршей библиотеке. – СПб: При Императорской Академии Наук, 1769.» Видання має відтиснуті ініціали «М.Ф.», штамп «Библиотека Митрополита Флавиана», штамп «А. Ивинской», слова в правому нижньому кутку на декількох сторінках поспіль, які складаються в напис «Из книг генерала и кавалера Матфея Михайловича Ивинского», штамп «Центральна наукова бібліотека АН УРСР». Штампа Державної історичної бібліотеки не має, отже, скоріше за все, ця книга в фондах Історичної бібліотеки не значилася або була в довоєнних фондах, але не була облікована і проштампована, а під час руйнування приміщення Історичної бібліотеки потрапила до бібліотеки АН як безхозна. Ще одне припущення – книга була відібрана, як рідкісна, під час передачі фонду Музейному містечку в 1931 році і залишена у фондах ВБУ у відділі стародруків.
Друга книга – «Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в государственной коллегии иностранных дел. Ч.2, служащая дополнением к первой. – М.:Тип. Селивановского, 1819. – 610 с.». Видання має відтиснуті ініціали «М.Ф.», штамп «Библиотека Митрополита Флавиана», штамп «Центральна наукова бібліотека АН УРСР». Штамп Державної історичної бібліотеки теж відсутній. Інші 4 книги знайдені у фондах відділу історичних колекцій. 3 книги не мають штампа «Бібліотека митрополита Флавіана». Хоча ці книги в оправі з характерними ініціалами на корінці, є сумніви у приналежності їх до бібліотеки митрополита. Четверта книга – «Извлечение из проектов преобразования духовной школы, выработанных и представленных в учебный комитет при Святейшем Синоде Правлениями 470 ми духовных семинарий (Обобщенное и систематизированное). – СПб: Синоидальная типография, 1906. – 43 с.» Видання відреставроване, має нову оправу, титульний аркуш був дуже пошкоджений, але зберігся штамп «Бібліотека митрополита Флавіана», інших штампів немає.
Ще 2 книги виявлено в Науковій бібліотеці імені Михайла Максимовича Київського національного університету ім. Т. Г .Шевченка, у відділі стародруків: «Избранные слова Массильйона епископа Клермонского / Пер. с фр. – Ч. 3 (Издано по Высочайшему Его Императорского Величества повелению). – СПб.: Тип. В. Плавильщикова, 1809. – 242 с.» Видання має тиснення на корінці «М. Ф.», штампи: «Библиотека митрополита Флавиана», «Університет ім. Т.Г. Шевченка»; «Избранные слова Массильйона Епископа Клермонского, говоренные в присутствии Людовика XV. Т. 4 (Издано по Высочайшему Его Императорского Величества повелению). – СПб.: Тип. В. Плавильщикова, 1808. – 275 с.» Видання має штампи: «Библиотека митрополита Флавиана», «Университет ім. Т.Г. Шевченка».
Встановлення достовірної інформації щодо кількості книг на момент входження бібліотеки Флавіана до складу Державної історичної бібліотеки є одним із важливих завдань на сьогодні. Це питання є проблемним, тому що існують декілька версій, але не збереглися довоєнні документи з приводу передачі фондів. Ще одне проблематичне питання – встановлення наявності книжок з Флавіанівської колекції в інших бібліотеках. Доступу в фонди інших бібліотек поки що не має, тому інформація щодо цього обмежена.
В статтях Васильєва М. Г.44є припущення, що зараз основна частина уцілілого фонду Флавіанівської бібліотеки знаходиться в НБУВ, але посилань на джерела він не дає. Встановити реальну кількість Флавіанівських книг в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського поки що неможливо, тому що, як окрема колекція бібліотека митрополита Флавіана не існує, можливо, окремі видання розпорошені по фонду.
На даний момент знайдено в Державній історичній бібліотеки України 164 книги: у відділі депозитарного зберігання фондів – 89 прим., у відділі основного зберігання фондів – 67 прим., в інших відділах бібліотеки 8 прим. В Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського знайдено 6 книг, 2 книги - в Науковій бібліотеці імені Михайла Максимовича Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Загальна кількість виявлених книг – 172 примірників. Немає сумнівів, що в історичній бібліотеці, в інших бібліотеках країни і зарубіжжя розпорошена по фондах ще деяка кількість видань. Зараз в Державній історичній бібліотеці продовжується пошук книг, власноруч перевіряється весь фонд на наявність штампів бібліотеки митрополита Флавіана,
звіряються виявлені видання з існуючим систематичним каталогом Бібліотеки, визначається історію їх надходження до бібліотеки. Разом з тим, виявляються книжки з колекцій генерала П.П.Потоцького і київського купця Маклакова.
Кожне унікальне видання або книжкова колекція безперечно допомагає краще пізнати історію свого народу, охарактеризувати епоху, відновити події минулого. Дослідження книжкових колекцій фонду Державної історичної бібліотеки дозволить відкрити нові сторінки в її історії. Дуже сподіваємось, що книги з бібліотеки митрополита Флавіана виявляться і в фондах інших бібліотек. Інформація щодо кожного примірника дуже важлива, тому що з’явиться можливість створити віртуальний каталог колекції, де буде вказане місце зберігання кожної знайденої книги.
